Валил я как-то по центру города, такой закладки в голове у меня крутились. Мне уже давно стимульнуться хотелось, а конкретно - анаша, но нигде ничего не было. Я знал, что Федя где-то в этом районе тусует, решил наведаться к нему на огонек. Я юзал коктейль из наркотиков и алкоголя, пунш прям в веничко. А вот крипота была - и поэтому Федя дал добро.
Когда я подошел к дому Феди, он уже валялся на кухне, около стола, где было полно разных примочек. Я спросил у него, где можно найти хорошие шишки, и он сразу показал на свой рюкзак. "Смотри, - говорит, - только дорого."
Я взял рюкзак и оглядел его содержимое. Внутри была куча зеленых шариков, ароматом напоминающих кедровые шишки. Сразу видно, что это качественная и правильно выращенная марихуана. Я сразу же стимульнулся, достал из кармана сумочку этаминал натрия и принял его. Это дало мне дополнительный прилив энергии и я чувствовался бодрым и настроенным на приключения.
Я решил испытать мощные эмоции и растоптать все стереотипы. Решил прикольно танцевать с этими шишками в самом большом торговом центре города. Я почувствовал себя настоящим рэпером, бросившим вызов обществу и правилам.
Так что я пришел в торговый центр, одел свою самую яркую футболку, надел наушники и включил свои любимые хиты. Я стал совершать непредсказуемые движения, словно в конкурсе танцоров. Вокруг меня люди смотрели, но мне было все равно - я был выше всего этого.
Музыка звучала громко, биты разносились по всему торговому центру, привлекая внимание прохожих. Я быстро двигался, исполняя трюки и свои собственные хореографические элементы. В голове кружилась лишь одна мысль - я свободен, я могу делать все, что захочу.
Через некоторое время меня заметили охранники. Они пытались меня остановить и разогнать, но я продолжал танцевать, словно эти правила и запреты не для меня. Я улыбнулся им, закуривая свою марихуану, и продолжал наслаждаться своими движениями.
Очевидно, что охранники не знали, как со мной бороться. Я был в своем мире, а они только усиливали мое чувство свободы. Меня окружило множество людей, снимающих на телефоны мое выступление. Может быть, я даже стал маленькой звездой в торговом центре - рэпером среди обычных людей.
| Но в какой-то момент все изменилось. Мои движения стали неуправляемыми, и я потерял равновесие. Я упал, ушибся и потерял сознание. |
Это был мой наказание за нарушение правил и законов. Я нарушил не только правила торгового центра, но и свое здоровье. Я задумался, на что я потратил все свое время и энергию. Было ли это того стоить? Больше не буду употреблять наркотики и погружаться в подобные опасные ситуации. Жизнь дает нам много других возможностей, чтобы наслаждаться и испытывать сильные эмоции без вреда для себя.
Разве не лучше испытывать настоящую свободу, не требуя помощи веществ? Я больше не хочу быть пленником своих же желаний и слабостей.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...